Прокоментував ситуацію, що склалася довкола зняття керівництва кіровоградського театру, і Лесь Танюк, народний депутат України І-V скликань, відомий правозахисник, режисер, письменник, мистецтвознавець, культуролог, перекладач із 9 мов, голова Національної спілки театральних діячів України, член Національних спілок письменників та кінематографістів, лауреат режисерської премії ім. С. Данченка та кількох театрознавчих премій, член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, професор, керівник акторського та режисерського курсів у Київському університеті театру й кіно ім. Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв:

- Михайло Ілляшенко – відомий режисер з прекрасними роботами, який любить класику. Тому він саме та людина, яка потрібна театру корифеїв. Те, що відбувається в Кіровограді виглядає, як підніжка для театру. Якщо ваша обласна влада не схаменеться і ситуацію не вдасться вирішити на місцевому рівні, то підключуся я, Богдан Ступка, Ада Роговцева. Ми будемо звертатися до Уряду та Адміністрації Президента.

Секретар Київської міжобласної спілки театральних діячів України, до якої входить Житомирський, Білоцерківський, Ніжинський, Чернігівський та два київські театри, Євген Колганов повідомив, що їх колективи направили спільне звернення на підтримку Михайла Ілляшенка до голови обласної державної адміністрації Сергія Ларіна.

Євген Тимофійович висловив занепокоєння подальшою долею театру у зв’язку з призначенням на посаду недосвідченого керівника, який не знайомий зі специфікою театру.

- Свого часу в Полтаві призначили керівника, який вмів заробляти гроші, організовуючи в театрі дискотеки та виставки, але мало не загубив театр. Театр же – це не тільки будівля, це колектив, це мистецтво…

Читайте також:

Ситуацію з кіровоградським театром прокоментував художній керівник Львівську театру ім. М. Заньковецької

Отруйний новорічний дарунок для театру корифеїв (ВІДЕО)

У Кіровограді актори протестують проти звільнення директора театру (ВІДЕО)

ТЕАТР: Замість розмови із колективом - представлення нового директора (ВІДЕО)

13 грудня 2011 року активістам Всеукраїнської кампанії «За мирний протест!» в Кіровоградській області заборонили проводити збір підписів у Кіровоградському комерційному технікумі. При цьому директриса закладу пообіцяла покарати всіх студентів, які поставили свої підписи на захист права на мирний протест.

Неприємна ситуація виникла під час збору підписів серед студентів технікуму. До активістів ініціативи підійшла жіночка (як згодом з’ясувалось – заступник директора з виховної роботи Бедзай Марина Володимирівна) і заборонила студентці підписуватися під зверненням, аргументуючи це тим, що «студентам нема чого протестувати».

Згодом до розмови підключилась і сама директриса Барна Тетяна Іванівна, яка в грубій формі почала вимагати припинити збір підписів. «Кому потрібні ваші підписи? Не треба нам ніяких прав! Охорона, куди ви дивитесь? Виведіть їх! Ідіть до дому до студентів і там собі збирайте! У нас ніякої політики! Всі, хто підписався, будуть покарані!» - кричала директриса.

Пояснення учасників кампанії про позапартійність ініціативи і про відсутність законних підстав для подібних дій з боку адміністрації закладу не справили жодного враження на оскаженілих жінок. Тож активістам довелось залишити територію технікуму, адже подальший збір підписів був неможливий.

Свій коментар дав координатор ініціативи Дмитро Сінченко: «Це єдиний навчальний заклад в Кіровограді, де ми зустріли настільки неадекватну реакцію на збір підписів. Між іншим, таку поведінку директорки можна класифікувати як порушення ряду статей Кримінального Кодексу України, зокрема незаконне перешкоджання діяльності громадських організацій або незаконне перешкоджання мирним зібранням (ст. 340). Однак найгіршим є нерозуміння основоположних прав людини керівництвом навчального закладу. Одразу ж виникає питання – чому ж можуть навчити у такому технікумі і чи мають вони право працювати зі студентами взагалі?».

За менш ніж місяць проведення кампанії активістам вдалось зібрати понад 1 500 підписів. Ініціативу підтримала переважно молодь, однак серед підписантів є люди різних вікових категорій та різних професій.

Прес-служба ВІ «За мирний протест!» в Кіровоградській області 

Нагородженням переможців завершився Міжнародний конкурс письмових творчих робіт «Україна моєї мрії», який тривав з 16 липня по 1 листопада і зібрав 581 роботу з усіх куточків України, а також з Італії та Естонії.

3 грудня в Конгрегаційній залі Києво-Могилянської Академії відбулося урочисте нагородження переможців Конкурсу в чотирьох вікових категоріях. Загалом, різними призами й подарунками було відзначено 68 учасників конкурсу.

Для Кіровограду цьогорічний конкурс «Україна моєї мрії» став двічі вдалим. Адже одразу двоє кіровоградців повернулись з церемонії нагородження переможцями. Лауреатом у категорії « 21 – 26 років» став Дмитро Сінченко, а в категорії «16 – 21 рік» перемогла Олеся Копецька. Кіровоградців було відзначено цінними призами від Благодійного фонду Богдана Гаврилишина та спеціальними подарунками від Всеукраїнської газети «День» та «Країни Мрій» Олега Скрипки.

Сам урочистий захід розпочався з приємного збігу обставин. Організатори відзначили той факт, що мрійники зібралися в символічний день у символічному місці: за адресою вул. Сковороди 2, під великим портретом Сковороди точно в день 289-ї річниці від народження українського генія – Григорія Савича Сковороди.

Богдан Гаврилишин адресував вітальну промову всім мрійникам, наголосивши на тому, що мрія – це основа майбутнього, з якої починається планування, стратегування і дія. Відтак, мріяти відважно і діяти – це ключ до становлення України.

Як розповів один із лауреатів конкурсу Дмитро Сінченко: «Моя робота була не загальною, а надзвичайно конкретною. Вважаю, що Україні дуже бракує конкретного бачення свого розвитку. Без нього ми не рухаємось, а тупцюємось на місці, не знаючи куди себе подіти. Кожен народний обранець або державний службовець просто не вмотивований працювати на користь своєї країни, тому боротьба нашої влади, скажімо, з корупцією, це все одно, що боротьба бджоли з медом. Для здійснення наших мрій нам необхідно докорінно змінити всю систему влади, побудувавши державу на засадах відкритості та відповідальності!»

Членами почесного журі Конкурсу були: член Римського клубу, видатний економіст Богдан Гаврилишин, музикант, співак, фронтмен гурту "Воплі Відоплясова" Олег Скрипка, академік, філософ Мирослав Попович, відомий публіцист, журналіст Сергій Рахманін, бізнесмен, громадський діяч Володимир Чеповий, засновник проекту “Парк Київська Русь” Володимир Янченко, президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко.

Кіровоград “За мирний протест!”

15 листопада розпочалася Всеукраїнська кампанія збору підписів під зверненням до Верховної Ради та Президента України щодо захисту права на мирні протести. Кампанія організована у рамках Всеукраїнської ініціативи “За мирний протест!”.

У Кіровограді акція відбулась о 15.00 на площі ім. Кірова. Активісти різних громадських організацій з різними атрибутами кухні (друшляк, ополоник), та пультами від телевізора розгорнули плакати з гаслами «Протестуй не на кухні, протестуй не на дивані, а на вулиці!» та «Захисти своє право на краще життя». Цим молодь закликала громадян користуватись своїм правом на мирний протест і відстоювати його. Далі активісти вирушили збирати підписи під зверненням. Всього за перший день вдалось зібрати близько 300 підписів.

Також захід відвідали громадські діячі з Олександрії, де діє неконституційне рішення міської ради стосовно порядку проведення мирних зборів.

Як пояснив координатор ВІ «За мирний протест!» у Кіровоградській області Дмитро Сінченко: «Сьогодні у всіх обласних центрах було презентовано ініціативу та розпочато збір підписів. Кіровоград не став винятком. Хоч у нашому місті мітингувати ніхто не забороняє, ми солідарні з тими регіонами, у яких це громадянське право істотно обмежується. Натомість змушені констатувати, що, не зважаючи на важку соціально-політичну ситуацію в регіоні, кіровоградці найменше в Україні відстоюють свої права шляхом мирних протестів. Тому цей захід є одночасно закликом до співвітчизників бути небайдужими та захищати свої права та свої переконання».

Ініціатива об'єднала всеукраїнські та регіональні правозахисні та молодіжні організації, профспілки та окремих експертів та активістів для того, щоб захистити право на мирний протест. Кампанію очолив відомий український правозахисник Володимир Чемерис.

Учасники ініціативи переконані, що мирний протест часто залишається єдиним способом впливу на владу. Люди виходять на вулиці вимагати кращого життя для себе і своїх родин, відстоювати справедливі зарплати, пенсії, стипендії та податки. Сотні тисяч наших співгромадян вже захистили свої інтереси завдяки мирним протестам.

Наразі у Верховній Раді знаходиться проект закону №2450. Цей законопроект встановлює обмеження для проведення будь-яких мирних протестів. Окрім спроб законодавчих обмежень, останнім часом усе агресивніше на мирні протести реагують правоохоронні органи. Дані соціологічного моніторингу Центру дослідження суспільства відмічають, що після обрання Президентом України Віктора Януковича репресії проти активістів збільшились від 14 на 100 протестних дій, до 18. Останні протести біля Верховної Ради також демонструють зростання соціальної агресії.

Саме тому ми виступаємо за врегулювання права на мирні протести на рівні законодавства та практики роботи правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування. Таку ж позицію висловлює і ОБСЄ, експерти якої нещодавно відвідали Київ та висловили підтримку починанням громадських організацій з урегулювання права на мирні протести в Україні.

Для того, щоб отримати інформацію про події в інших регіонах, відвідайте сайт ініціативи: http://www.zmina.org.ua/ 

КВІС провів акцію проти суржику

Акцію під назвою "Хто такий Дворцов?", в якій взяло участь близько 30 осіб, провели з нагоди Дня української мови та писемності.

Флеш-моб присвятили нещодавньому рішенню міської ради повернути центральній вулиці Леніна "історичну" (як помилково вважали депутати) назву Дворцова.

"Метою флеш-мобу було привернення уваги до проблем суржику, що впевнено крокує нашим містом не лише в усному мовленні, але вже перекочував і в офіційні документи", - сказав співорганізатор акції, викладач-філолог Олександр Ратушняк.

Учасники акції пройшлися центральними вулицями міста, тримаючи таблички з написом "Хто такий Дворцов?". Дорогою вони запитували у перехожих, чи знають вони, на честь кого перейменували вулицю і чим "Дворцов" відрізняється від Леніна.

"В результаті безсистемності та закритості ухвалення рішень в царині топонімічної політики міста ми стали свідками безграмотного перейменування вулиці Леніна на Дворцову. Адже цій вулиці не було повернено історичної назви, як стверджують автори цього рішення. Історичною назвою мала би стати або Палацова (український переклад історичної назви), або Дварцовая (транскрипція російської назви). Варіант «Дворцова» не є ні російським, ні українським. І це втой час, коли громадськість запропонувала значно доречнішу назву - Театральна. На честь корифеїв першого професійного українського театру, який розміщений на цій вулиці", - пояснив співорганізатор акції Дмитро Сінченко.

Учасники акції звернулись до міського голови та депутатів міської ради з пропозицією проведення конференції з питань топонімічної політики міста, на яку запропонували запросити авторитетних науковців та громадських діячів, що вже тривалий час займаються цим питанням.

 Захід організували "КВІС", "Молодий Рух" та "Український клуб".

Фото дивіться тут.

Кіровоградські депутати перейменували вулиці

Сьогодні, 27 жовтня відбувається чергове засідання сесії Кіровоградської міської ради. На засідання присутні 77 депутатів, в порядку денному 154 питання.

Наразі, на цю годину депутати міськради розглянули близько 15 питань, серед яких є два досить резонансні. Більшістю було прийнято рішення про не утворення Ленінського і Кіровського районів та Новенської селищної ради. За це рішення проголосували 48 депутатів.

Наступним рішенням депутати міськради перейменували ценьтральну вулицю обласного центру Карла Маркса на Велику перспективну, вулицю Леніна на Дворцову, вулицю Володарського на Тарковського та вулицю Поперечної 2-ї на героя Радянського Союзу Літвінова. За це рішення проголосувало 49 народних обранців.

В той же час, під стінами Кіровоградської міської ради проходить пікет: "Комуністи пікетують будівлю міської ради"

Кіровоград.comments.ua / 20.10.2011 13:24

Про те, скільки доведеться викласти кіровоградцям у разі перейменування вулиці Карла Маркса на Велику Перспективну та Леніна  – на Дворцову намагалися підрахуввти в Кіровоградській міській раді.

Заступник міського голови Микола Вєщев повідомив, що на даний час на вулицях Леніна, Карла Маркса, Володарського та 2-ій Поперечній знаходиться 126 будинків. На заміну табличок, при їх вартості до 100 гривень, необхідно 8-12 тисяч гривень.

Посадовець наголосив на тому, що це не обов’язково робити за бюджетні кошти. Назустріч місту в цьому питанні ідуть підприємці.

Щодо зміни реєстрації місць проживання громадян, то в.о. начальника Кіровоградського міськвідділу міліції Сергій Коса, зазначив, що якщо мешканці 126 житлових будинків з двох центральних вулиць звернуться до паспортних столів за зміною штампа в паспорті, це не створить перевантаження і не вплине на роботу паспортних столів і що плата за зміну реєстрації не береться.

Водночас не було повідомлено про те, як це влине на переоформлення права власності городян.

Якщо рішення буде прийняте на користь історичних назв, то це потягне за собою також зміну розміщення суб’єктів підприємницької діяльності. Відносно цього начальник Реєстраційної палати міської ради Тетяна Білоусова повідомила, що вартість внесення змін місця реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності для отримання виписки з реєстру складає для фізичних осіб – 10 гривень, для юридичних – 51 гривня.

У свою чергу Людмила Гуріна, начальник міського управління юстиції попередила, що нотаріальні служби вимагають довідки з кадастрового центру і БТІ щодо місця реєстрації. Така довідка коштує 37 гривень.

Проте, не було згадано про те, що підприємствам, установам та організаціям доведеться здійснювати переоформлення маси документів, починаючи зі статуту у нотаріаса, послуги яких, на жаль, не з дешевих. Також юридичним особам доведеться виготовляти нові штампи.

Інтегруємось у європейський культурний простір?

13 жовтня в київському готелі «Русь» відбулася подіумна дискусія на тему «реформа в культурній сфері: нові інструменти культурної політики України в умовах інтеграції у європейський культурний простір», яку зорганізували фонди «OpenUkraine» та «Відродження».

На зустрічі були присутні велика кількість експертів у різних галузях мистецтва, журналістів, представників влади і меценатів: Брати Капранови, Терезія Яценюк, Андрій Куликов, Вікторія Ліснича тощо. Також на захід було запрошено міжнародних експертів у галузі культури з Чехії, Словенії та Грузії.

Основною метою зустрічі було сприяння трансформації культурної політики України відповідно до європейських стандартів. Наразі політика влади у цій сфері – непродумана. Істотно відчувається недосконалість законодавчої бази та відсутність взаємодії між владою та організаціями, які працюють у сфері культури.

На сьогодні Україна є членом великої кількості міжнародних неурядових культурних організацій, зокрема вже понад 15 років ми входимо до Міжнародної Музичної Ради ЮНЕСКО, міжнародної організації музичних конкурсів та великої кількості інших подібних фондів та організацій. Наразі в Україні створено багато неурядових організацій, які працюють у сфері культури. Однак суттєвих зрушень, на жаль, ми так і не відчуваємо…

«Нам бракує і віри в те, що ми можемо, і прагнення цього зробити, і зусиль – десь на підсвідомому рівні» - зазначив Андрій Куликов. Він розповів про популярність читацьких клубів на заході, і про культурний занепад в Україні.

Іноземні спеціалісти радять нам привести до ладу законодавство, усунути неузгодженості та уніфікувати його з європейським, проводити заходи з підвищення кваліфікації кадрів, і посилити взаємодію між владою та культурними діячами. Але чи почує ці поради наша влада?...

КВІС увійшов до партнерства "Новий Громадянин"

20 вересня 2011 року Кіровоградська обласна організація "Комітет Відновлення Історичної Справедливості" увійшла до складу найуспішнішої в Україні коаліції громадських організацій - Партнерства "Новий Громадянин".

Партнерство "Новий Громадянин" – успішна політично незаангажована громадська ініціатива, мета якої – посилення впливу на суспільні та політичні процеси в Україні, пошук нових механізмів тиску і контролю на владу.

“Новий Громадянин” існує як мережева, децентралізована громадянська платформа, дієвий майданчик для координації дій та реалізації громадських ініціатив, координацією діяльності якої займається ГО “Центр UA”. Місія кампанії – творення самоорганізованого суспільства активних громадян. Партнерство утворилося 25 листопада 2009 року напередодні президентських виборів.

Учасниками кампанії є понад півсотні незалежних громадських організацій, які захищають права людини, обстоюють свободу слова, займаються моніторингом, досліджують актуальні питання державної політики, вирішують проблеми місцевого самоврядування, дбають про довкілля та здоров’я, допомагають молоді тощо.

Партнерство здійснює свою діяльність на основі добровільності, рівноправності її учасників, самоврядування та відкритості. Спілкування учасників здійснюється через регулярні зустрічі та використання ресурсу Googlegroup. «Новий Громадянин» – ініціатива відкрита для приєднання нових учасників.

Основним принципом дії партнерства є актуалізація суспільних проблем та створення публічного тиску для їх вирішення за допомогою проведення спільних заходів, опублікування громадських заяв та інформаційної підтримки.

Структура Нового Громадянина базується на принципах мобілізації ресурсів організацій-учасників, партнерській синергії та виробленні спільних рішень..

Діяльність кампанії забезпечує ефективна взаємодія інформаційників, аналітиків та людей прямої дії. Таке використання синергії допомагає водночас актуалізувати проблему, інформувати про неї широку громадськість та привертати публічну увагу через проведення різноманітних акцій.

За короткий проміжок часу з моменту створення Партнерству вдалося суттєво вплинути на політичне середовище в Україні.і заявити про себе, як про беззаперечного лідера серед нових громадських рухів.

Нашим яскравим здобутком стало започаткування журналістського руху “Стоп цензурі”, спрямованого на обстоювання свободи слова, забезпечення безперешкодної діяльності журналістів та дотримання професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань.

Було реалізовано низку соціально-значущих проектів, серед яких: “Спитай новообраного Президента”, загальнонаціональний флеш-моб “Президенте, почуй мене!”, відкритий лист “Телеграма для Президента”, цикл прес-конференцій “Україна за нового Президента”, громадський форум “Зміни, яких ми потребуємо”, “Колюча мітка” від екологічних організацій, гуманітарна допомога Верховному суду України, кінофестиваль “NewCitizenMovieContest”, та багато інших.

Завдяки активній позиції учасників ініціативи було забезпечено прийняття Верховною Радою України Закону “Про доступ до публічної інформації”, який має стати основним знаряддям громадського контролю за владою та запобігання корупції.

Подальшими кроками на найближчу перспективу планується здійснювати лобіювання прийняття інших критичних для суспільства законів, зокрема про державні закупівлі, про громадські організації, та про мирні зібрання. - що забезпечить реалізацію стратегічної мети Партнерства.

Краєзнавці Кіровограда просять перейменувати вулицю Леніна

Група краєзнавців Кіровограда звернулася до голови Кіровоградської облдержадміністрації Сергія ЛАРІНА з проханням перейменувати центральну вулицю Леніна на Театральну до 130-річчя від заснування першого професійного українського театру.

Копію звернення ініціатори перейменування передали кореспонденту УНІАН.

«Сьогодні існує пропозиція щодо повернення вулиці Леніна, на якій розташований перший український професійний театр, історичної назви - Дворцовая. Але виникає питання, як ця назва звучатиме українською - Двірцева? В українській мові немає такого слова, є «палац», але тоді вулицю треба називати Палацовою, що не зовсім відповідає історичній назві.

Тому краєзнавці, мешканці міста, громадські та політичні організації, звертаються до Вас з пропозицією перейменувати вулицю Леніна на вулицю Театральна, увіковічнивши цим пам`ять про визначну історико-культурну подію країни, яка відбулася у нашому місті восени 1882 року, коли Марко Кропивницький і Микола Старицький заснували перший український професійний театр», - йдеться у зверненні до губернатора.

Питання про перейменування кількох вулиць Кіровограда може бути розглянуто на найближчій сесії міськради. Мова йтиме про перейменування вулиць Карла Маркса на Велику Перспективну, Леніна - на Дворцову, Володарського - на Тарковського і Другу Поперечну - на Литвинова.

"Українська книга" повертається! 

У Кіровограді відновила свою роботу книгарня “Українська книга”, розташована в приміщенні редакції газети “Народне слово” по вулиці В’ячеслава Чорновола. Специфікою магазину є те, що в його асортименті книги виключно  українською мовою. А перелік видавництв – якнайширший.

Ще взимку довкола книгарні ширилося чимало чуток :одні казали, що вона збиткова, інші ж наполягали на протилежному. Але так чи інакше відчувалася загроза існування “Української книги” в Кіровограді. Тим більше, що з того часу, як двері магазину було зачинено, минуло майже три місяці. Офіційно його зняли з балансу “Народного слова” (газети, яка не має жодного стосунку до торгівлі книжками) і передали профільному обласному комунальному підприємству
« Бібліотечний колектор».

1 березня всі чекали на відкриття оновленого магазину. Потім у квітні, травні. І от 23 травня – сталося!
“Гречці” вдалося поспілкуватися з Іриною Афанасьєвою – завідуючою відділу комплектування ОКП “Бібліотечний колектор”.
- Пані Ірино, вітаємо Вас із відкриттям. Але чому ви так “тихенько” це зробили?
- Ми поки що не надто афішуємо відкриття, бо все ще в процесі “запуску” : поставили новий касовий апарат, вводимо в нього кодування книг, розбираємося з наявною літературою, домовляємося з потенційними партнерами, потрохи підвозимо новинки.
- З якими видавництвами ви вже співпрацюєте?
- Ми традиційно співпрацюємо з видавничим домом «Києво-Могилянська академія», видавництвами “Веселка”, “Фоліо”, “Либідь”, “Факт”, “Вища школа”, “Наукова думка” тощо. Проводимо роботу на збільшення кількості видавництв-партнерів, також плануємо залучити до співпраці місцевих авторів.
- Можна буде до вас заходити за якісною і недорогою літературою?
- Саме так. Цінова політика буде такою ж, як і в попередній книгарні. Місце тут хороше – центр міста. Тому набагато легше донести книгу до читача. До нас в офіс щодо купівлі книжок звертаються зі шкіл і бібліотек сіл та районів, а ми перенаправляємо в центр. ОсЬ нещодавно в одній школі здали макулатури на 900 гривень і придбали у нас літературу на всі гроші. Це були виключно українські книжки.
- Плануєте “помітніше” відкриття?
- Так, звісно. Із понеділка вийде на роботу директор, тоді будемо домовлятися з “Народним словом” за конференц-залу, щоб дати офіційну прес-конференцію. Ось там і розкриємо всі секрети. Але поки що маємо наповнити книгарню літературою. 
Запрошуємо всіх шанувальників українського слова на «нове – старе» місце, у якому зустрічалися ще донедавна всі читаючі кіровоградці – у книгарню “Українська книга”!

Проект розвитку усипальниці родини Раєвських побачив світ

У Кіровоградській обласній державній адміністрації відбулася презентація проекту під назвою: "Використання та забудова території історико-архітектурного заповідника родини Раєвських, розташованого на території Олександрівського району".

Про це сайту повідомили в прес-службі облради.

Замовником робіт виступило комунальне підприємство Кіровоградської обласної ради "Регіональна служба охорони і реставрації пам`яток містобудування та архітектури", проектувальник робіт із забудови - комунальне підприємство Кіровоградської обласної ради "Архітектурно-планувальне бюро". Контроль за реалізацією проекту здійснює управління регіонального розвитку, містобудування та архітектури обласної державної адміністрації.

Загальний прогнозований обсяг коштів, необхідних для реалізації програми, становить 23 млн. 120 тис. грн. З державного бюджету планується залучити 9 млн. 800 тис. грн., з обласного - 1 млн. 370 тис.грн., з інших джерел, не заборонених законодавством - 11 млн. 950 тис. грн.

Серед першочергових завдань - коригування проектно-кошторисної документації на Свято-Христовоздвиженську церкву-усипальницю родини Раєвських (виконання робіт з відновлення інтер`єру церкви, родинного склепу, виготовлення іконостасу).

Нагадаємо, Кіровоградською обласною радою було затверджено Програму створення та розвитку історико-архітектурного заповідника родини Раєвських на території Олександрівського району на 2009-2012 роки, що стала однією з підстав для розробки містобудівних обгрунтувань забудови його території. Відповідну згоду було надано й Розумівською та Бовтиською сільськими радами.

Довідка: Об`єкт є пам`яткою архітектури національного значення, закладений на місці поховання генерала Миколи Раєвського у 1833 році. Відновлювально-реставраційні роботи розпочаті у 2003 році.

У Кіровограді «шило» перейменують на «мило»

Кіровоградські регіонали виступили з ініціативою перейменувати 4 вулиці міста. Зокрема депутати пропонують повернути вулиці Карла Маркса історичну назву Велика Перспективна, а вулиці Леніна — Дворцова (в межах від вулиці Фрунзе до вулиці Кропивницького). Такі назви мали ці вулиці за часів Російської імперії. Також депутати мають намір перейменувати вулицю Володарського на вулицю Арсенія Тарковського – видатного російського поета й перекладача. Вулицю Другу Поперечну планують наректи на честь Героя Радянського Союзу Миколи Литвинова.  

Журналісти «НББ!» звернулись до Начальника відділу зв’язків зі ЗМІ Кіровоградської міської ради Сергія Якуніна з запитанням: «Чому герой СРСР Литвинов є «більш достойним» для увічнення в назві вулиці ніж, скажімо, уродженець Єлисаветграда полковник Армії УНР Андрій Долуд»? Пан Якунін нічого не чув про уродженців Єлисаветградщини: командувача Херсонською дивізією Армії УНР Андрія Долуда, командувача Запорізькою дивізією Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка, консула УНР на Дону Костя Середина та багатьох інших військових і державних діячів УНР, які народилися в межах теперішньої Кіровоградщини. Навіщо цих людей вшановувати у назвах вулиць, пан Якунін теж не розуміє. Дарма, що Google на запит «Гулий-Гуленко» видає в тисячі разів більше посилань ніж на «Миколу Литвинова». Вся справа в тому, що Микола Литвинов – «Герой Советского Союза», а за кого там боровся Гулий – кіровоградських чиновників не хвилює.

У той же час досить кволо поводиться кіровоградська громадськість: лише декілька партій та організацій обласного рівня запропонували вулицю Леніна перейменувати не на Дворцову, а на Театральну. Схоже, що українські старшини, які проливали кров за незалежність УНР ще довго лишатимуться в тіні героїв Радянського Союзу. Пояснення цьому – безініціативність місцевих громадських активістів та інтелігенції. Як каже народна приказка, під лежачий камінь вода не тече.

Перейменування вулиць Кіровограда можуть розглянути на найближчій сесії міськради

Фракція Партії регіонів у Кіровоградській міськраді на вчорашньому засіданні прийняла рішення ініціювати розгляд питання перейменування чотирьох вулиць обласного центру на найближчій сесії ради.

Про це Новинам Кіровоградщини стало відомо із власних джерел у фракції.

Мова йтиме про перейменування вулиць Карла Маркса на Велику Перспективну, Леніна — на Дворцову, Володарського — на Тарковського і Другу Поперечну — на Литвинова. 

Нагадаємо, у липні Кіровоградська міська топонімічна комісія прийняла рішення клопотати перед виконкомом Кіровоградської міської ради про перейменування трьох вулиць Кіровограда: вулицю Другу Поперечну на вулицю Героя Радянського Союзу Литвинова, вулицю Карла Маркса на Велику Перспективну та вулицю Леніна (від вул. Фрунзе до вул. Кропивницького) на Дворцову. 

Тоді ж секретар міської ради Ігор Волков заявив, що остаточне рішення прийматимуть члени виконкому і міська рада, проте передбачається, що в обласному центрі з цього питання пройдуть публічні громадські слухання. 

Депутати не змінили Лєніна на Шевченка

      Депутати Ленінської районної у місті Кіровограді ради депутати більшістю голосів відмовилися підтримати депутатський запит про перейменування району на честь Тараса Шевченка (Шевченківський).

Про це кореспонденту УНІАН повідомили в обласній організації ВО "Свобода", посилаючись на інформацію депутата Ленінської райради від даної політичної партії Ігоря Бур'янова.

За його словами, сьогодні на сесії депутати повинні були лише направити відповідний запит до Кіровоградської міської ради, до компетенції якої належить прийняття рішення з означеного питання, проте більшістю голосів відмовились це робити.

"Ідея перейменувати район зріла давно, а оформилася у конкретну пропозицію під час відзначення 150-річчя перепоховання в Україні Т.Шевченка, - повідомив Бур'янов. - Пізніше на сесії я озвучив усний запит, а тепер ось надійшла черга і до письмового. Питання розглядалося в усіх постійних комісіях ради, і активно ніхто не заперечував проти ідеї перейменування, крім комуністів".

Проте під час голосування пропозицію про перейменування Ленінського району на Шевченківський підтримали лише 9 депутатів із фракції БЮТ-"Батьківщина". Були проти, або зовсім не голосували депутати від Партії регіонів, КПУ, "Солідарність жінок України", "Фронт Змін".

Всього у складі Ленінської в м. Кіровограді райради нараховується 50 депутатів.

Рух Державотворців

КВІС підтримав Всеукраїнську ініціативу "Рух Державотворців"

РУХ ДЕРЖАВОТВОРЦІВ - це:

Група однодумців, об'єднаних бажанням створити нову систему державної влади в Україні та втілити її в життя.

      Рух не сповідує жодної класичної політичної ідеології та не підпорядковується жодній існуючій політичній партії.

      Рух не є громадською організацією, а тому не має фіксованого членства та юридичної адреси.

      Завданням Руху є створення держави, заснованої на приципах відкритості та відповідальності.

      Рух провадить свою діяльність, використовуючи усі сучасні методи комунікацій - соціальні мережі, скайп, мобільний зв'язок, реальні зустрічі.

      Головною формою роботи Руху є самоорганізація та ініціатива. Активісти Руху самі пропонують свої напрацювання та ідеї і поширюють спільні напрацювання.

      Координаційний Центр модерує дискусію на сайті та доповнює його зміст новими пропозиціями. Рішення про включення чи не включення пропозицій приймається консенсусом в процесі дискусії.

      Автор ідеї має право взяти особисту участь у дискусії, попередньо зв'язавшись та домовившись про час, місце та метод спільного обговорення.

Кіровоград може залишитись без театра ім. Кропивницького

Розтягування ремонту Кіровоградського академічного обласного музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького на 10-20 років просто знищить його.

Про це наголосив художній керівник і директор театру Михайло Ілляшенко, пише «Вечірня газета».

«Для поновлення реконструкції будівлі театру, яка завмерла на невизначений час, якихось кількох мільйонів гривень не вистачить. До того ж, розтягування ремонту на десять – двадцять років просто знищить його», - сказав він.

Реконструкція в приміщенні театру триває вже десять років. На остаточне завершення ремонтних робіт потрібно ще близько ста тридцяти мільйонів гривень.

«Це чималі гроші, тож з огляду на нинішню непросту фінансову ситуацію в державі колектив театру з розумінням ставиться до того, що віднайти їх на швидке закінчення реконструкції непросто. Тому й мириться зі значними незручностями у своїй професійній діяльності», - зазначає видання.

Трупа вже майже два роки не має змоги проводити повноцінні репетиції й грати на своїй сцені. «Нинішній постійний виїзний режим роботи на сценічних майданчиках у райцентрах і селах області, у містах поза межами Кіровоградщини несприятливий як для творчості, так і загалом для існування стаціонарного театру. Зараз ми змушені існувати в режимі колективу мандрівного, який суттєво відрізняється від стаціонарного», - сказав Ілляшенко.

У приміщені театру нині можемо використовувати для репетицій лише невеличку кімнату. Тому артисти випускають небагато нових вистав. Також не грають чимало творів зі свого репертуару, бо значна їх кількість потребує рухомого кола на кону, насичена складними декораціями, які не втиснути на невеликі сцени.

Худрук боїться, що у випадку затягування ремонту на невизначений термін театр почне втрачати молодих акторів, яким необхідна самореалізація. «Та й з іменитих артистів у театр, який не матиме реальної перспективи повернення до роботи у стаціонарі, ніхто не прийде. Тому вважаю, що академічний обласний музично-драматичний театр імені Марка Кропивницького слід підтримати. Нам дуже важко», - сказав він.

Нагадаємо, під час нещодавньої прес-конференції голова облдержадміністрації Сергій Ларін повідомив про те, що на реконструкцію драмтеатру в державному бюджеті передбачено вісімдесят мільйонів гривень.

Кому дістанеться кіровоградський «центр сатаністів»?

«Колізей» біля ДЮЦу: легше покинути, ніж тягнути далі. Так у кількох словах можна охарактеризувати ситуацію, що склалася навколо сумнозвісної недобудови біля обласного центру дитячо-юнацької творчості у Кіровограді.

Напіврозвалена будівля, яка перебуває у приватній власності, вже сім років є предметом судових позовів та популізму. Керівництво обласного ДЮЦу хоче, щоб будівля, яка планувалася як школа на 1179 учнівських місць, а також ділянка землі у 1,79 гектари, були повернуті у комунальну власність та перетворені на центр дозвілля для молоді.

Компанія-власник будівлі ВАТ «Аерохолдінг», яка у 2004 році заплатила за об’єкт 900 тисяч гривень, акт на землю і, відповідно, можливість щось там будувати, отримали лише у 2009 році. Справа в тім, що будівлю продавала обласна рада, а акт на землю видавала міська рада. Через непорозуміння між політиками та чиновниками підприємці отримали можливість почати будівництво зі значною затримкою. Крім того, у листопаді 2009 року ВАТ «Аерохолдінг» направив до Господарського суду області позовну заяву, щоб у договір купівлі-продажу були внесені зміни – а саме, щоб компанія могла завершити будівництво об’єкту без збереження його профілю. Такий крок загалом зрозумілий – жодна приватна компанія не купить будівлю, щоб перетворити її на школу. Може йтися лише про торгівельний або розважальний комплекс, який приноситиме власнику дохід. Наприклад, так сталося з недобудовою біля готелю «Турист», де мав бути театр, а зараз розташовані магазини, кінотеатр, центр для дітей, більярдний та нічний клуби.

У зв’язку зі спробою змінити умови договору купівлі-продажу регіональне відділення Фонду державного майна подало зустрічний позов – про розірвання договору купівлі-продажу об’єкту із ВАТ «Аерохолдінг», але Господарський суд Кіровоградської області відхилив обидві позови. Натомість Кіровоградська обласна рада погодилась продовжити ВАТ «Аерохолдінг» терміни добудови об’єкту на три роки, і це рішення підтвердив Дніпропетровський апеляційний суд, відхиливши скаргу Фонду державного майна. Суд зобов’язав Фонд скласти додаткову угоду із ВАТ «Аерохолдінг» і внести у неї пункт: «Завершити будівництво об’єкту протягом трьох років».

Нині обласне управління освіти на науки вважає за недоцільне створювати на базі недобудованого об’єкту обласний центр дозвілля молоді – зважаючи на те, що дане приміщення знаходиться у приватній власності. Експерти також говорять, що у разі розірвання договору з обласного бюджету доведеться повернути не тільки 900 тисяч гривень, які сплатили підприємці, а й витратити ще як мінімум півмільйона на експертизу та проектно-кошторисну документацію. Не кажучи вже про десятки мільйонів гривень на те, щоб довести будівлю до ладу та 5-7 мільйонів щороку у майбутньому – на утримання приміщення (газ, опалення, електроенергія тощо).

Чи є кошти в області на такі витрати зараз, коли серйозної уваги і фінансування вимагають програми будівництва доступного житла, ремонти ФАПів у сільській місцевості і доріг по всій Кіровоградщині? Мабуть, немає. Зрозуміло, що є певні об’єкти, які і утримувати важко, і кинути шкода. Наприклад, будинок культури у селі Панчеве або сільські школи, позраховані на 100-150 учнів, де навчаються зараз по 20 діток. Але ці об’єкти, принаймні, знаходяться у комунальній власності. І є бачення того, як повернути їх до життя. Десь – за рахунку коштів меценатів, десь – через створення опорних шкіл і купівлю шкільних автобусів. А недобудова біля обласного ДЮЦу – це монстр, який зараз законно закритий у клітці приватної власності, а у разі повернення у комунальну власність (обласна рада рубатиме з плеча? адміністрація відбиратиме вже продане? влада давитиме на суди?) той монстр вчепиться зубами в обласний бюджет і вигризе з нього такий шмат, що жодні надходження від податків їх не покриють...

Кого варто увічнювати у кіровоградських пам'ятниках?

В обласній пресі розпочалася дискусія про художню вартість нещодавно відкритого біля педагогічного університету пам'ятника Володимиру Винниченку. Я теж вирішив відгукнутися на встановлення монумента письменника, художника і політика, нашого земляка, однак, як багаторічний автор «Народного слова» і член його редколегії, вирішив за потрібне зробити це у «своїй» газеті, тим більше, що ця тема небайдужа і читачам «Народного слова». Але тільки естетичним рівнем пам’ятника не обмежуся, питання, точніше - проблема набагато об’ємніша і цікавить вона мене давно й у багатьох аспектах.

Я б не пояснював оцінку роботи львівського автора місцевими скульпторами як те, що їх «жаба задавила», хоч і не вважаю доречними репліки на зразок студій з давньогрецьких канонів та «квадрата Леонардо да Вінчі», а також зауважень автора листа до однієї з редакцій, що обличчя Винниченка «ніби подзьобане після вживання діоксину», «праве вухо більше підтягнуто до потилиці, ніж ліве» тощо. За деяких недоліків пам’ятник виглядає загалом нормально, органічно вписується в університетську площу. До того ж подібні зауваження годилися б, швидше, не для преси, а для художньої ради. Та в тім і біда, що ніхто ні з ким не радився, не радиться і поки що радитися не збирається. І я не тільки розумію, а й поділяю обурення кіровоградських митців тим, як з’являються замовлення на створення монументів у Кіровограді.

Світова практика засвідчує, що всі більш-менш значимі для нації чи конкретної місцевості монументи проходять громадську експертизу. Тобто оголошуються конкурси (як правило, у кілька турів), проводяться виставки і широке обговорення, після чого авторитетна комісія (журі) зупиняється на конкретному варіанті. Так було, зокрема, коли в Єлисаветграді споруджувався пам’ятник відомому славісту Віктору Григоровичу (скульптор – Б.Едуардс), так було і коли виник намір спорудити пам’ятник Винниченку. Тоді, на початку дев’яностих, теж утворили конкурсну комісію (до неї входив і я), оголосили конкурс і встигли провести перший тур, в якому взяли участь і місцеві автори Г.Савченко, А.Мацієвський, В.Френчко. З киян свою модель подав народний художник України Володимир Чепелик. Перевагу було віддано Чепелику (один із варіантів кіровоградських авторів композиційно не відповідав масштабам університетської площі, інші страждали на традиційний «вождизм»). Однак остаточно не було затверджено жодного проекту, вирішили провести другий тур. Та розпочалася гіперінфляція, і стало не до того. Хоча, не раз буваючи в скульптурній майстерні по вулиці Леніна, можу засвідчити, що кіровоградські автори продовжували роботу над образом нашого земляка і у них вистачило б хисту, щоб створити достойну скульптуру Винниченка. Проте їх позбавили можливості бодай запропонувати свої моделі. Прикро? Так. Образливо? Так. Утворений невідомо на яких засадах тандем «із львів’ян у греки» безконкурсно і негласно отримав право на спорудження монумента.

Тенденція залучати (повторюю – без будь-якого конкурсу) скульпторів зі сторони прижилася в Кіровограді давно, здається, з часів спорудження бездарного пам’ятника воїнам-афганцям у традиціях гірших зразків офіційного радянського мистецтва. А голосно заявила про себе при «вшануванні» міського голови Пашутіна перед міськвиконкомом. Про цей пам’ятник варто поговорити детальніше. І тут доцільно буде навести характеристику його «художніх» якостей, зроблену скульптором Френчком в одній із місцевих газет.

«Образ неосмислений і не пророблений, - говорить Віктор Васильович, - він нічогісінько не каже про характер… зображуваної особи. Перед нами обличчя немовляти, не обтяженого думками чи, борони Боже, дорослими проблемами. Торс нагадує діжечку, запнуту чимось, схожим на людську вдяганку. Але особливий щем душі викликають черевики голови… Увесь пам’ятник якийсь ніби гумовий і надутий повітрям, схожий на знаменитого олімпійського ведмедика з далекого вісімдесятого року минулого століття». Якщо відкинути іронію, то з професійного боку ця характеристика досить точна. Та не тільки в цьому справа. Задаймося питанням: чи тій особі ми поставили пам’ятник на площі перед головною установою міста? І чи не вистачило б Олександру Миколайовичу й меморіальної дошки, що на розі вулиць Леніна і Пашутіна?

Вікіпедія зазначає: за управління Олександра Пашутіна Єлисаветград пережив розквіт у всіх сферах міського життя – саме в цей час запущено водогін, у місті відкрився перший український професіональний театр (щоправда, до чого тут Пашутін, невідомо. – Авт.), з’явився міський трамвай; попри виняткову зайнятість на всіх офіційних і громадських посадах О.М. Пашутін став першою особою, що в історії міста звела до купи і виклала на папері його історичний розвиток, — він є автором унікальної міської хроніки, виданої 1897 року під назвою «Исторический очерк г. Елисаветграда».

Саме цей нарис і зіграв злий жарт із не дуже обтяженими пошуком істини кіровоградськими чиновниками. Не було б його, ніхто й не пам’ятав би про «благодійника», котрий примудрювався від кожної благодійної акції класти чималі гроші собі в кишеню, оскільки все це проходило через його ж бізнесові структури. Він дійсно був почесним членом багатьох благочинних установ і навчальних закладів, одним словом інтелігентом. Та чомусь цей інтелігент і пальцем не поворушив, щоб зупинити кривавий єврейський погром, перший великий погром у Єлисаветграді, який відбувся саме за його головування (серйозні краєзнавці вбачають причину такої поведінки Пашутіна в конфлікті інтересів міського голови). Але за постать Пашутіна вхопилися, щойно прочитавши його «Исторический очерк». Сприйняли його некритично, хоч нарис містить чимало неточностей, як і некритично підійшли до особи самого голови, не здійснивши належного дослідження його діяльності та повіривши на слово сказаному Олександром Миколайовичем: «Служение обществу должно быть целью жизни», що й закарбували на постаменті разом із прізвищем нинішнього міського голови.

І ще одне. Автори проекту з гордістю пояснювали зміст їхньої композиційної знахідки: Пашутін, мовляв, звільнивши крісло голови, ніби пропонує його наступникам, що має символізувати спадкоємність міської влади. Вони й не помітили, який підступний зміст заклали у свій задум. Коли б такий пам’ятник зводився до жовтня 1917 року, композиція мала б свою логіку. Але його звели у 2009 році, в обласному центрі держави Україна. То від кого приймає владу, вибачте за тавтологію, міська влада на вже майже двадцятому році української незалежності, хто її їй делегує? Невже ж таки царський сановник? Ніяк не розірвемо пуповину з «единой и неделимой»?

Що ж до питання, кому й за що ставити пам’ятники, то тут узагалі суцільний безлад. Місто не має чіткої, історично виправданої і науково обґрунтованої програми монументальної політики. Схоже, задуми виникають спонтанно, залежно від того, звідки вітер подує. Ще з перших років незалежності «під сукном» лежить рішення про спорудження монумента корифеям українського професійного театру. Зате ходять чутки (і, кажуть, не без підстав), ніби вже є «добро» міської влади на спорудження на території фортечних валів пам’ятника російському полководцю Кутузову. Звичайно, як казав гоголівський городничий, «Александр Македонский герой, но зачем же стулья ломать», у цьому випадку – чи варто так запопадливо ламати шапку перед сусідами? Михайло Іларіонович виграв війну з Наполеоном. Але яке це має відношення до Кіровограда, тодішнього Єлисаветграда? Кампанія 1812 року розвивалася далеко не тільки від нашого міста, а й самої України, воювали між собою дві держави, одна з яких колонізувала Україну, а друга мала намір повернути її, теж як колонію, Польщі. Нашого національного інтересу там не було ніякого, хоча на ту війну були рекрутовані й єлисаветградці.

А тепер безпосередньо про Кутузова і наше місто. Вперше підполковник Кутузов побував тут у 1773 році перед відправкою на турецький фронт. Втім, на нього були покладені й інші обов’язки, про які російська історіографія розповідає неохоче – тут він починав свою розвідувальну діяльність. І було б наївно думати, що збирав він відомості тільки про турків і татар: імператрицю не менше цікавили й українці, а саме – Січ і настрої населення після підступного придушення Коліївщини. Рішення про ліквідацію Запорозької Січі у 1775 році виникло не спонтанно, щонайвірогідніше, воно з’явилося в «сіятельній» голові після скасування гетьманства у 1764-му, коли ці дії царату практично не отримали відсічі. Але знищити її без детальної розвідувальної підготовки було якщо й не неможливо, то принаймні не так легко. Що ж до ставлення Кутузова до Єлисаветграда, то він «у приватному листуванні з друзями останніми словами паплюжив місто. Мовляв, немає з ким у карти перекинутися, а місцеве жіноцтво виявилося не таким зговірливим, як того хотілося» (Леонід Багацький). Князю Потьомкіну поталанило більше. Цитую Пушкіна: «Князь Потемкин во время очаковского похода влюблен был в графиню ***. Добившись свидания и находясь с нею наедине в своей ставке, он вдруг дернул за звонок, и пушки кругом всего лагеря загремели. Муж графини ***, человек острый и безнравственный, узнав о причине пальбы, сказал, пожимая плечами: «Экое кири куку!». «Муж графини» - це комендант фортеці Святої Єлисавети князь Долгоруков. А описані події, як стверджує наш земляк, письменник, автор книги «Очаківський розмир» Спиридон Добровольський, відбулися в самій фортеці. То що, нам з цього приводу слід поставити й пам’ятник «светлейшему»?

А на черзі, кажуть, уже й пам’ятник Ушакову. З якого такого дива? Так можна дійти й до увічнення в бронзі генерала Денікіна. А що? Погуляв Антон Іванович у наших краях у громадянську на славу, до того ж у посткомуністичній Москві його прах перепоховано з військовими почестями. Та й грошей на експансію у колишні республіки СРСР Росія ніколи не шкодувала (не думаю, що нечисельна «Русская община» Кіровограда спромоглася своїми силами зібрати кошти на монумент полководця 1812 року).

Проблема монументальної політики вимагає свого вирішення: поки відповідна програма не набуде конкретних обрисів, Кіровоград не матиме свого історико-монументального обличчя, тут варто вже говорити не стільки про «квадрат Леонардо», скільки про квадратуру круга у міській монументалістиці. Питання виникають на кожному кроці. Скажімо, з нагоди того, що тут проїздом нібито побував Пушкін, маємо йому погруддя біля педуніверситету. Але ж так само проїздом тут побував і Міцкевич, поет набагато відоміший і шанованіший у Європі, чому йому немає пам’ятника? Через Єлисаветград до Аджамки для зустрічі з «артільним батьком» Миколою Левитським добиралася Леся Українка, за деякими даними тут деякий час жив Борис Гмиря…

Можна наводити багато імен, гідних увічнення в монументах, меморіальних дошках тощо. Зупинюся ще лише на одній історичній постаті – останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського. Нещодавно по місцевому телебаченню натрапив на сюжет, у якому, напевне, студент і викладач (початку не бачив, тож точно сказати не можу) дискутували на тему, чи бував кошовий у фортеці Святої Єлисавети і чи варто з цього приводу увічнювати його у нашому місті. Як на мене – дискусія безпредметна: за більш як десять років перебування на посаді кошового отамана він не міг не підтримувати зв’язків із фортецею, тим більше, беручи участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 років. І не треба чекати, коли відкриють архіви фортеці, котрі зберігаються чи не в стольному Києві, щоб зрозуміти: спорудити пам’ятник захиснику права українців бути господарями на своїй землі, канонізованому під іменем Петра Багатостраждального, наше місто мало б за честь.

Із усього сказаного випливає, що міській раді необхідна не кулуарна, а справді компетентна, відкрита у своїй роботі для громадськості комісія з питань монументальної політики, котру б складали науковці-історики, літератори, митці, архівісти, краєзнавці і яка б розуміла, що працює вона не десь по-сусідству, а в самому центрі України.

У Кіровограді відкрито перший в Україні пам’ятник Винниченку

17 вересня, перебуваючи у місті Кіровограді, заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко взяв участь у відкритті пам'ятника українському письменнику, громадському, політичному і державному діячеві, першому керівнику українського уряду Володимирові Винниченку.

Під час свого виступу на урочистостях, Микола Томенко зазначив, що нарешті спільними зусиллями вдалося відкрити пам’ятник Володимирові Винниченку, «хоч і не в день народження, який відзначався у липні, а на день міста, однак, найважливіше, що в рік 130 річниці з дня його народження». Віце-спікер також висловив задоволення з того, що його Фонд теж долучився до будівництва пам’ятника цьому визначному українському державному та громадському діячеві, перерахувавши на це кошти.

«Важко уявити Україну початку ХХ століття без громадського діяча Винниченка, без політика Винниченка і, передовсім, без письменника Винниченка», — наголосив Віце-спікер парламенту. Він відмітив, що останнім часом здебільшого дискусія точилася стосовно ролі і значення державного діяча Володимира Винниченка, який, як відомо, був одним із співавторів практично всіх чотирьох Універсалів Центральної Ради, що проголосила Українську Народну Республіку, та першим керівником українського уряду (нагадаємо, В.Винниченко був Головою Генерального секретаріату Центральної Ради), натомість, менш знаним для широкого загалу є Володимир Винниченко як письменник. М.Томенко нагадав, що свого часу Михайло Коцюбинський писав про моду на Винниченка наступне: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка».

«Сьогодні, думаючи про історичні постаті, що працювали для України, варто зупинили поділ на «правильних» і «не правильних» українських діячів», — наголосив М.Томенко. «Україна це всі, хто для неї жили і творили: і в Україні, і поза її межами», — додав він та підкреслив, що лише така спільна українська історія може бути історією, що об’єднує всіх, бо, як відомо, «міцність держави визначається не ненавистю до ворогів, а любов’ю до неї».

Заступник Голови ВР М.Томенко привітав громадськість Кіровограду з появою першого пам’ятника Володимирові Винниченку на його малій батьківщині та висловив сподівання, що українські цінності займуть гідне місце у власній державі і що не треба буде знову цитувати того ж Володимира Винниченка, який сказав: «Чудний наш народ — і сильний, і сумний... Мав героїв — і ніхто їх не знав... Усе життя любив волю — і все життя жив рабом... Утворив багатство пісні — і сам її не знає...»

Довідково
Пам’ятник встановили на відреставрованій площі між корпусами Кіровоградського державного педагогічного університету, який носить ім’я В.Винниченка.

Працювали над створенням пам’ятника львівський скульптор Володимир Цісарик та кіровоградський архітектор Віталій Кривенко. Висота бронзового монументу — 3,65 м. Постамент и сходи до нього виконані з граніту.

Сьогодні у Кіровограді відкриється монумент «Стрекоза»

Сьогодні, 28-го жовтня, о 17:00 у Кіровограді відкриється монумент, створений архітектором Євгеном Василевським, під робочою назвою «Стрекоза».

Відкриття монументу відбудеться біля Художньої галереї Андрія Кадигроба за адресою вул. Шевченка, 17. Нагадаємо, що Андрій Кадигроб був одним з ініціаторів відкриття лавки-монументу "Стріла Амура", яке поклало початок втіленню творчих ідей у конкретні об'єкти, що тішать око і приводять у захват жителів міста Кіровоград.

Тож запрошуємо усіх бажаючих на відкритття ще одного оригінального кіровоградського монументу.

Театр Кропивницького у Кіровограді стилізують під пізній класицизм

Відновлення фасаду та внутрішніх інтер’єрів Кіровоградського академічного музично-драматичного театру ім. Кропивницького передбачається провести у стилі пізнього класицизму.

Цю інформацію було оприлюднено під час спільного засідання консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при облдержадміністрації та архітектурно-містобудівної ради при управлінні регіонального розвитку, містобудування та архітектури Кіровоградської ОДА.

На засіданні було розглянуто проектні пропозиції щодо реконструкції інтер’єрів театру ім. М.Л. Кропивницького та обласної бібліотеки для юнацтва ім. О.М.Бойченка.

Враховуючі, що споруди є унікальними і мають велике історико-культурне значення, учасники засідання зійшлися у думці, що одним з головних напрямків реставраційних робіт повинно бути відтворення історичного вигляду споруд, з урахуванням первинних пропорцій, елементів оздоблення та будівельних матеріалів.

Реставраційні проекти, які були представлені для розгляду учасникам консультативної ради «Укрндіпроектреставрацією» спільно з ЗАТ «Кіровоградміськбудпроект», були розроблені з урахуванням історичної автентичності цих визначних історико-архітектурних пам’яток. Фахівцями було опрацьовано великий масив архівних документів, проведено численні лабораторні дослідження, залучено до дослідницьких робіт істориків та краєзнавців.

Зокрема, у внутрішньому оздобленні театру планується використати позолоту, цінні породи дерев, мармур та граніти, використати в інтер’єрах ліпнину та скульптури.

Начальник управління регіонального розвитку, містобудування та архітектури облдержадміністрації Вікторія Кулікова відзначила високий рівень та якість проведених робіт з реставрації фасаду обласної бібліотеки для юнацтва імені Бойченка.

Під час засідання було зазначено, що внутрішні інтер’єри архітектурної споруди, яка була збудована ще у 80-х роках ХІХ століття, жодного разу за 120 років не піддавалися ремонту і на сьогоднішній день знаходяться у незадовільному стані. За висновками фахівців також потребують заміни 70 відсотків міжповерхових перекриттів. Необхідно провести значні реставраційні роботи з відновлення унікальної ліпнини, замінити електромережі, інші комунікації, максимально дотримуючись при цьому історичного вигляду архітектурної пам’ятки.

Після детального обговорення учасники консультативної ради прийняли рішення взяти за основу запропоновані проекти.

Кировоградская лавочка для влюбленных практически готова к установке

Художественная галерея Андрея Кадыгроба и медиа-группа «весь Кировоград» при поддержке областного художественного музея провели благотворительный аукцион, который стал завершающим аккордом акции «Кировоградское Фотобиеннале-2009».

В рамках акции состоялась выставка фото в Художественной галерее (ул. Шевченко, 17), которая завершилась благотворительным аукционом – продажей фоторабот. Было продано 30 из 42-х лотов и собрано более шести тысяч гривен. Кроме того, участники акции покупали лотерейные билеты, что позволило собрать еще 2000 грн. Призы для лотереи предоставила компания «Империя вкуса». Таким образом, общая сумма средств, собранных для установки в центре Кировограда лавочки «Стрела Амура» (на фото) по проекту Вадима Мездрина, составляет чуть более восьми тысяч гривен.

На сегодняшний день лавочка находится на завершающем этапе создания. По словам Андрея Кадыгроба, уже на днях лавочка будет оттранспортирована для покраски и шлифовки, что займет 1,5-2 недели.

Опитування: кіровоградцям не подобається ані Кіровоград, ані Єлисаветград

51% опитаних кіровоградців підтримують ідею перейменування Кіровограда, 28% - не підтримують, 21% - не визначилися.

Такі дані соціологічного опитування оприлюднила Кіровоградська обласна організація «Асоціація Політичних Наук». Опитування проводилось у зв’язку з проведенням громадських слухань з приводу перейменування міста Кіровоград, призначених на 27 квітня 2010 року.

Водночас, за повернення місту назви Єлисаветград виступають лише 23% мешканців Кіровограда. Решта 28% підтримала б якусь альтернативну назву, якби вона була запропонована.

Проти обох запропонованих назв налаштовані більше половини прихильників Нашої України і Сильної України, трохи менше – Фронту змін, близько третини – БЮТівців, та практично всі прихильники націоналістичних партій (ВО Свобода, УНП, НРУ тощо).

На противагу, найбільшими прихильниками назви Кіровоград (28%) є комуністита соціалісти, половина регіоналів а також третина прихильників БЮТу.

Чверть прихильників БЮТу і Фронту змін (26%) готові підтримати ідею про перейменування міста на Єлисаветград (проти цієї назви виступають відповідно - 52% і 48% прихильників цих політичних сил), а також половина регіоналів.

Резервом прихильників ідеї перейменування є ті 21% городян, які не проти перейменування в принципі, однак переймаються проблемами, які можуть виникнути в результаті зміни назви та коштовністю цього процесу. Також побоювання викликане безальтернативністю пропонованого референдуму (лише два варіанти – або Кіровоград, або Єлисаветград) та відсутністю загальнодоступних достовірних джерел інформації про історію краю. У разі вирішення цих проблем вони б підтримали перейменування міста.

Серед альтернативних назв найчастіше зустрічаються Новокозачин, Златопіль, Ексампей та Інгульськ.

Дослідження проводилося 12-16 квітня. Було опитано методом інтерв'ю 1000 респондентів віком від 18 років і старше. Помилка репрезентативності дослідження від 1,8% до 3%.

Прес-служба Асоціації Політичних Наук

Кіровоград хочуть перейменувати у Златопіль

У Кіровограді 27 квітня відбулися громадські слухання про повернення місту "історичної назви Єлисаветград".

Нагадаємо, рішення провести слухання Кіровоградська міськрада прийняла 19 березня.

У жовтні 2008 року міськрада вже ухвалював рішення про проведення одночасно з достроковими виборами до Верховної Ради України місцевого референдуму з цього питання.

Але оскільки вибори не відбулися, питання про перейменування залишилося відкритим.

За словами керівника Кіровоградського муніципального камерного хору Юрія Любовіча, що виступив вчора на слуханнях, перейменування міста в Єлисаветград неминуче.

"Навіть якщо ми вирішимо назвати наше місто якось по-іншому, то рано чи пізно прийде нове суспільство, яке це все просто відкине убік і назве місто Єлисаветградом".

За перейменування міста виступив і голова кіровоградської обласної організації Союзу письменників Василь Бондарь, запропонувавши при цьому назвати його Златополем.

За словами В.Бондаря, такий топонім вже існував на території Кіровоградської області. "Єлисаветград - це назва від російської цариці. А тим часом є прекрасна українська назва "Златополь", - сказав він.

Проте ідею перейменування Кіровограда підтримують не всі.

Голова Кіровоградської облдержадміністрації Сергій Ларін на вчорашній прес-конференції заявив, що "у міської влади достатньо інших соціальних проблем, які потребують термінового рішення".

Тим часом зі своїми подальшими діями міська влада ще не визначилися.

"Спочатку робоча група проаналізує результати громадських слухань, а потім міськрада вирішуватиме, що робити далі", - повідомив видання керівник прес-служби Кіровоградської міськради Сергій Якунін, зазначивши, що наступним кроком може стати оголошення референдуму або направлення клопотання у Верховну Раду України.
Джерело: "Газета по-українськи"

Відбулася презентація видання «Кіровоградщина. Історія. Традиції. Сучасність»

Сьогодні у сесійній залі обласної державної адміністрації відбулася святкова презентація ювілейного видання «Кіровоградщина. Історія. Традиції. Сучасність», підготовленого великим авторським колективом до 70-ї річниці утворення Кіровоградської області та виданого поліграфічно-видавничим центром ТОВ «Імекс-ЛТД». Книга із запланованих 250 сторінок у процесі її підготовки «виросла» до 640 і є дійсно літописом Кіровоградщини за сім десятиліть існування області

Ідея написати до 70-річчя Кіровоградщини глибоку, осмислену через долі, події, явища, здобутки, книгу народилася одномоментно в кількох зовсім неспоріднених місцях. І, напевно, нелегка, але надзвичайна творча робота над цим виданням і набула такої енергії, пошуку, іскри в серцях авторів саме через те, що появи об’ємної, розумної, ґрунтовної розповіді про наш край хотіли і можновладці, і люди творчі – краєзнавці, історики, архівісти, літератори, вчені, науковці.

Для створення ювілейного видання було засновано громадську редакційну раду, яку очолили голова обласної державної адміністрації Василь Моцний та голова обласної ради Микола Сухомлин.

До складу ради ввійшли:

• Станіслав Березкін – голова наглядової ради промислової групи «Креатив» (м.Кіровоград), депутат обласної ради;
• Василь Бондар – голова обласної організації Національної спілки письменників України;
• Володимир Василенко – ректор соціально-педагогічного інституту «Педагогічна академія» (м.Кіровоград);
• Михайло Громовий – голова обласної державної адміністрації у 1996-1998 роках;
• Тетяна Дмитренко – виконуюча обов’язки заступника голови – керівника апарату обласної державної адміністрації;
• Володимир Желіба – голова облвиконкому у 1980-1990 роках, голова обласної Ради народних депутатів у 1990-1992 роках;
• Валерій Кальченко – заступник голови облвиконкому у 1990-1992 роках, заступник голови обласної державної адміністрації у 1992-1994 роках, заступник голови обласної ради народних депутатів у 1994-1995 роках, перший заступник голови обласної державної адміністрації у 1995-1996 роках, голова обласної державної адміністрації з лютого по листопад 1999 року, нині – народний депутат України;
• Григорій Клочек – ректор Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, депутат обласної ради;
• Анатолій Коротков – директор обласного загальноосвітнього навчально-виховного комплексу гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат – школа мистецтв), народний артист України;
• Юрій Литвин – заступник голови обласної державної адміністрації у 2003-2005 роках, нині – народний депутат України;
• Михайло Надєждін – голова обласної організації Національної спілки художників України, народний художник України, депутат обласної ради;
• Андрій Райкович – голова наглядової ради ВАТ «М’ясокомбінат «Ятрань», депутат обласної ради;
• Олександр Саінсус – голова наглядової ради ВАТ «Червона зірка»;
• Михайло Черновол – голова обласної державної адміністрації у 2003-2004 роках, ректор Кіровоградського національного технічного університету, депутат обласної ради;
• Микола Шевчук – головний лікар обласної лікарні, депутат обласної ради;
• Леонід Шмаєвич – генеральний директор Міжнародної акціонерної авіаційної компанії «УРГА».

До авторського колективу, який писав біографію Кіровоградщини за сімдесят років, ввійшли 29 авторитетних фахівців, знаних і поважаних людей. Очолював усю організаційно-творчу роботуОлександр Чуднов – дослідник історії, краєзнавець, автор численних наукових розвідок, автор і видавець мультимедійних енциклопедій з історії Центральної України, двічі лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова.

Серед інших співавторів книги:

• Олександр Босий – мистецтвознавець, науковець, викладач Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна, лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Павло Босий – дослідник історії та пам’яток архітектури Кіровограда, краєзнавець. Працював свого часу заступником директора, директором обласного краєзнавчого музею. Нині – професор сценографії Оуклендського університету (США);
• Володимир Босько – дослідник історії, краєзнавець, перший дослідник і публікатор матеріалів архівів Єлисаветградського концтабору 1920-1921 років та відомостей про вилучення церковних цінностей із храмів нашого краю. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Наталія Бракер (1895-1933) – публіцист, краєзнавець, меценат. Як українофілка, активно друкувалася на сторінках часопису «Україна», редагованого Михайлом Грушевським. Автор об’ємного дослідження «Початки українського театру на Зінов’ївщині (Єлисаветградщині)»;
• Валерій Гончаренко (архімандрит Боголєп) – священик Різдва Богородиці Кафедрального Собору м.Кіровограда, автор книг історико-краєзнавчого та богословського змісту;
• Григорій Гусейнов – письменник, літературознавець, журналіст. Редактор і видавець всеукраїнського часопису «Кур’єр Кривбасу». Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка в галузі літератури. Лауреат літературної премії імені Івана Огієнка. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Марина Долгіх – музикознавець, дослідник музичної культури на теренах Центральної України, викладач Кіровоградського музичного училища. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Андрій Домаранський – географ-ландшафтознавець, викладач Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, автор проекту «Сім чудес Кіровоградщини» всеукраїнської акції «Сім чудес України»;
• Василь Даценко – дослідник історії, начальник відділу обласної державної адміністрації. Автор численних публікацій на теми військової історії;
• Юрій Ілючек – журналіст, автор публікацій з проблем спортивного життя області;
• Василь Клюй – начальник обласного управління сільського господарства у 1964-1979 роках, лауреат Державної премії науки і освіти України, проректор навчально-наукового інституту післядипломної освіти керівників і спеціалістів АПК;
• Катерина Ковальчук – журналіст, власний кореспондент всеукраїнської газети «Сільські вісті»;
• Антоніна Корінь – бібліотекар, поет. Працювала редактором та вченим секретарем обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського. Автор численних збірок поезії та збірки пісень;
• Юрій Куліковський – начальник головного управління економіки обласної державної адміністрації у 1995-2005 роках;
• Броніслав Куманський – мистецтвознавець, журналіст. Лауреат обласної премії імені Юрія Яновського (1986 рік);
• Володимир Левицький – краєзнавець, лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Юрій Матівос – дослідник історії, краєзнавець, журналіст. Автор численних краєзнавчих розвідок, кількох книг про історію Кіровограда (Єлисаветграда) від часів його заснування. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Володимир Могилюк – поет, краєзнавець. Автор кількох збірок власних поезій та збірки перекладу поезій Арсенія Тарковського;
• Андрій Надєждін – художник, мистецтвознавець, викладач Кіровоградської міської дитячої художньої школи імені Олександра Осмьоркіна. Лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна;
• Світлана Присяжнюк – заступник директора з виховної роботи та гуманітарних питань Кіровоградського базового медичного коледжу імені Мухіна, автор низки публікацій про історію медицини в Центральній Україні. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Геннадій Рибченков – журналіст, заступник головного редактора газети «Украина-Центр». Лауреат обласної журналістської премії;
• Петро Сидоренко – директор Кіровоградського базового медичного коледжу імені Мухіна (з 1997 року), автор численних наукових праць та восьми підручників. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Микола Тупчієнко – дослідник історії, археолог, краєзнавець. Автор низки розвідок з проблем давньої історії Центральної України. Викладач Кіровоградського національного технічного університету;
• Сергій Шевченко – дослідник історії, науковець, краєзнавець. Викладач Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Федір Шепель – дослідник історії, краєзнавець. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Володимир Шурапов – краєзнавець, поет. Завідуючий літературною частиною обласного академічного музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова;
• Віктор Щербина – начальник управління агропромислового комплексу обласної державної адміністрації у 1995-1999 роках;
• Станіслав Янчуков – дослідник історії, краєзнавець, головний редактор Центрально-Українського видавництва (м.Кіровоград). Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова.

На презентацію ювілейної Книги було запрошено весь авторський колектив, членів громадської редакційної ради, керівників районних державних адміністрацій, районних рад, органів місцевого самоврядування, директорів бібліотек, музеїв, ректорів вищих навчальних закладів, лідерів громадських організацій, депутатів обласної ради, ветеранів, студентів, журналістів.

Фото - прес-служба ОДА

Кіровоград збираються перейменувати

Кіровоградська міськрада ініціювала процедуру перейменування міста на Єлисаветград. 

Про це пише Комерсант-Україна. 

Так, міськрада прийняла рішення провести 27 квітня громадські слухання про перейменування Кіровограда на Єлисаветград, після чого це питання може бути винесено на міський референдум. 

На проведенні референдуму буде наполягати, зокрема, фракція "Наша України" у Кіровоградській міськраді. 

На думку голови фракції Олександра Дануци, місто не повинно носити ім'я Сергія Кірова. 

"Тим більше, враховуючи його (Сергія Кірова) біографію - вбивці, який відправив на той світ безліч людей, в тому числі і наших співвітчизників", - пояснив він свою позицію. 

У свою чергу голова фракції Соцпартії у міськраді Олена Костенко вважає недоречним перейменування міста під час економічної кризи. 

Як відомо, у жовтні 2008 року Кіровоградська міськрада вже ухвалювала рішення про проведення одночасно з достроковими виборами до Верховної Ради місцевого референдуму про повернення місту історичної назви Єлисаветград. 

Однак, оскільки вибори не відбулися, питання про перейменування міста залишилося відкритим. 

Пам'ятник колишньому меру відкрили у Кіровограді

Компанія Пікарт виготовила пам’ятник Пашутіну, що відкрили на День міста у Кіровограді.

19 вересня під час святкування Дня міста на площі перед міськрадою Кіровограда мер Кіровограда Володимир Пузаков, перший заступник голови облдержадміністрації Світлана Негода відкрили пам’ятник Олександру Пашутіну, колишньому меру. Брав участь в урочистостях зокрема автор пам’ятника, архітектор Віталій Кривенко.

Віталій Кривенко у привітальній промові повідомив, що його співавтором був український скульптор Любомир Яремчук. Пам’ятник відлила з бронзи львівська компанія Пікарт у дуже короткі терміни. Пам’ятник символізує передачу влади і зображає Пашутіна, що стоїть, тримаючи стілець.

Після відкриття пам’ятник освятили.

Фундаторами проекту разом із облаштуванням навколишньої площі є голова наглядової ради ЗАТ «Ельворті Груп» Павло Штутман, голова правління ЗАТ «Радій» Євген Бахмач та голова спостережної ради ВАТ «М’ясокомбінат «Ятрань» Андрій Райкович.

Вулиця Чорновола прийшла в Кіровоград

Українці в Кіровограді трохи перевели подих. Кіровоградські депутати наважилися перейменувати вулицю Луначарського на  вулицю Чорновола.

 Голова Кіровоградської обласної організації Єдиного Центру (до речі колишній керівник НРУ в області) Анатолій Ревенко задоволений тим, що депутати Кіровоградської міської ради врешті-решт визначилися і прийняли рішення про перейменування вулиці Луначарського на вулицю Чорновола.

Чесно кажучи, я вже не чекав, що місцеві народні обранці усвідомлять всю вагу питання щодо перейменування вулиці. Попереднє голосування було більш прогнозованим, адже містом у нас керує багаторічний комуніст Пузаков.

Проте, найбільше вразило, що сьогодні і він підтримав дане рішення”, – зазначив Ревенко.

Невеличка перемога приємна, але заспокоюватися рано. Незалежності 17 років, а «українські кроки» в середовищі колишніх непролюстрованих комуністів та комсомольців нагодують  торування шляху багнюці. За згаданий час кількість перейменованих вулиць ще не досягла десяти. Крім Луначарського «вуличні топонімісти» з «білого дому» в Кіровограді репресували Чапаєва, Компанійця, Розу Люксембург, Карла Лібкнехта та Яна Томпа. Ще живі мерехтінням в очах таблички з написами: Ленін, Кіров, Дзержинський, Куйбишев, Тельман, Карл Маркс, Енгельс, Свердлов, Калінін, Володарський і т.д.

 За вулицю Чорновола  в Кіровограді боролися кілька років. Саме з будинку на вулиці, що носитиме його ім’я рушив він в останню рокову поїздку. На будинку де він перебував у приміщенні обласного НРУ нещодавно була встановлена меморіальна дошка.

Націонал-патріоти Кіровограда виступають проти перейменування Кіровограда на Єлисаветград

Про це повідомив керівник обласної організації Молодого Народного Руху Дмитро Сінченко.

Він нагадав, що питання про повернення місту назви Єлисаветград вже виносилось на розгляд кіровоградської громади, і відповідь була негативною.

"Радянська імперія прославляла Сергія Кірова, а російська – своїх царів, з єдиною різницею – монархи приховували своє увічнення ширмою "святості", називаючи міста не на честь себе, а на честь своїх янголів-охоронців, що суті таких топонімів зовсім не змінювало. Отож, поміняти Кірова на Єлизавету – все одно, що шило – на мило!", - переконаний Сінченко.

За його словами, Молодий Народний Рух готовий запропонувати більш доречні варіанти назви міста. Зокрема, назву скіфської столиці – Ексампей, що, за переказами Геродота, знаходилась саме на території сучасного Кіровограду. Або Новокозачин - назву козацького зимівника, що розташовувався на території Кіровського району сучасного міста.

"Фортеця Святої Єлисавети, звідки походить пропозиція даної назви, була збудована не для захисту південних кордонів імперії, а задля контролю над українським козацтвом, і прославилась успішною операцією зі знищення Запорізької Січі", - зазначив Сінченко.

Водночас, як повідомив співробітник обласного краєзнавчого музею, член топонімічної комісії Кіровограда Костянтин Шляховий, упередження громадськості щодо імені російської цариці Єлизавети Петрівни виникло внаслідок історичних міфів.

"Фортеця Св. Єлисавети була споруджена в 1754 році для колонізації північного Причорномор’я, а не для боротьби з гайдамаками. Неправда і те, що саме звідси виступило царське військо, яке зруйнувало Запорізьку Січ. Це зробила 100-тисячна армія, яка поверталась після війни з Туреччиною з Молдови через територію сучасної Кіровоградщини", - підкреслив краєзнавець.

Сьогодні, 22 жовтня, Кіровоградська міська рада прийняла рішення про проведення одночасно з позачерговими виборами до Верховної Ради місцевого референдуму щодо перейменування Кіровограда на Єлисаветград.

Світ побачила книга Ю. Матівоса

Вулицями рідного міста — публіцистичне видання, присвячене міській топонімії (урбанонімії), а також окремим вулицям, площам, паркам і скверам міста Кіровограда, авторства сучасногоукраїнського кіровоградського краєзнавеця, заслуженого журналіста України, лауреата обласної краєзнавчої премії імені В. Ястребова Юрія Миколайовича Матівоса.

Дослідження, збагачене репродукціями старих і сучасних світлин, видано українською мовоюнакладом 500 примірників 2008 року видавництвом «Імекс-ЛТД» за сприяння Кіровоградської обласної державної адміністрації.

У цій книзі вперше зроблено спробу висвітлити походження назв основних вулиць Кіровограда/Єлисаветграда, а також міських передмість, парків, майданів, скверів, мостів, набережних — усіх об'єктів, що є складовими міста з понад 250-літньою історією.

Матеріалом для вивчення теми авторові послужили архівні документи, наукові праці, публікації в періодиці різних років і видань, народні перекази, спогади старожилів, власні спостереження Юрія Матівоса, що живе в Кіровограді понад півстоліття. В основу дослідження покладено історичний аналіз подій, пов'язаних з утворенням поселень, вулиць, їх назв, а також короткі дані про людей, причетних до заснування та розвитку міста над Інгулом.

Подібне видання, присвячене спеціально вулицям, мікрорайонам та іншим об'єктам Єлисаветграда-Кіровограда, є першим у новітній історії України і лишається єдиним у своєму роді.

Тіні забутих скіфів

Кіровоградські студенти створили мюзикл про степових кочівників

Рік тому мистецький факультет Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка «захворів» на... музичну сюїту-містерію. Почалося все з ініціативи керівництва університету частково змінити навчальний процес — у нудні лекції та семінари додати трішечки творчості. І ось закінчилося все спільним захоплюючим творчим дійством викладачів та студентів.

      Коли постало питання, що саме ставити, відразу ж згадали музичний спектакль Жерара Пресгурвіка «Ромео і Джульєтта» та «Лісову пісню» Лесі Українки. Але сюжети цих обох творів усім відомі. А глядача хотілося заінтригувати. І кандидат історичних наук, музикант та етнограф Олександр Босий запропонував: а чому б не зробити щось своє — як за музикою, так і за тематикою?

      На той час Олександр Босий уже не один рік працював із творчістю відомого археолога і поета Бориса Мозолевського. Розкопуючи скіфські кургани, цей дослідник писав проникливі вірші на теми скіфського життя. На основі історичних джерел та цих поезій Олександр Босий і створив сценарій п'єси «Голоси скіфських курганів». Музику до містерії написали Лариса Гайдай з допомогою того ж таки Олександра Босого та кількох студентів музичного відділення. Твір вийшов надзвичайно насичений етнографією та фольклором. Тут і загадки, і пісні, і звичаї. Спираючись на описи Геродотом скіфів, у містерії вдалося відтворити їхні давні обряди та світогляд.

      Ідея створення музичної сюїти-містерії захопила цілий факультет. Для її втілення довелося навіть змінити навчальний план. Після того як «Голоси скіфських курганів» були написані, почався відбір акторів-співаків. На п'ять головних ролей претендувало по кілька бажаючих. Далі були місяці копіткої роботи над текстом і співом, хореографією та акторською майстерністю. Остання давалася найважче. На цьому етапі допоміг американський режисер Девід Еліот, який на запрошення творчого колективу кілька місяців провів у Кіровограді. Після його від'їзду з України режисерську допомогу студійцям надали фахівці обласного академічного музично-драматичного театру імені М. Кропивницького.

      Минув майже рік, і результати здивували самих авторів ідеї: наскільки якісно і цікаво вдалося втілити задум. Навіть сцена факультету для твору стала явно затісною. Фахівці кажуть, що студентам із цією сюїтою-містерією можна гастролювати в професійних театрах.

      Наразі вже записана радіоверсія сюїти, є і надзвичайно мальовничий відеоролик, знятий на скіфських курганах Кіровоградщини. На власні очі довелося переконатися, що містерія на сцені і на природі виглядають зовсім по-різному. Настільки природно в костюмах, відтворених за зображеннями на скіфських прикрасах, виглядають актори... От тільки на якісні сценічні декорації поки що не вистачає коштів — їх автори п'єси сподівають знайти впродовж літа і для початку, можливо в жовтні, виступити з прем'єрою мюзиклу в Кіровограді.

Кіровоградська область. Зона культурного лиха

Неопалювані бібліотеки, зотлілі музейні цінності, закриті книгарні, екскаватори на історичних пам’ятках, бездомні художники, рейдерські атаки на галереї, розкрадені кіностудії, зруйновані кінотеатри, хмарочоси посеред історичних центрів, навала іноземного кітчу… Це – Україна ХХІ століття. Це – наше сьогодення і майбутнє наших дітей. І це – прямий наслідок злочинних дій та злочинної бездіяльності української влади усіх рівнів.